Предмет естетики становлення естетичних уявлень.

Предыдущая43444546474849505152535455565758Следующая

Естетика - це наука про становлення чуттєвої культури людини. Таке визначення випливає з органічної єдності двох своєрідних частин цієї науки.

1) Виявлення діалектики самого процесу освоєння, специфіки естетичного, як прояву ціннісного ставлення людини до дійсності.

2) Художня діяльність людини.

Обидві частини хоч і тісно взаємопов'язані, але відносно самостійні. В першій - розгляд питання природи, специфіки творчого потенціалу естетичного, категорії естетики. Друга частина - охоплює художню діяльність людини, структурну і функціональну її своєрідність, природу художнього таланту.

Поняття естетика пов'язують з грецьким ейсетикус - почуттєвий. Проте існували й інші терміни - естанамай, естесі, естаноме. Хоч ці терміни і відповідають поняттю почуття, проте вони увібрали в себе багато нюансів індивідуального людського ставлення до об’єкта, орієнтували людину на власні здатності відчувати світ (зір, слух, дотик), вимагали довіри до власного світосприймання. Важливо зазначити, що естетика нерозривно пов'язана з поняттям мистецтво - як форма естетичного освоєння людиною світу, що виникає в процесі художньої творчості, як особливого виду людської діяльності.

Перші спроби використати почуття як основу для осмислення певних естетичних явищ пов'язано з піфагорейцями - філософською школою Піфагора (VI ст. до н.е). Піфагор ототожнював поняття гармонія, досконалість, краса. Основою гармонії філософ вбачав число. Серед усіх видів мистецтв вищим носієм гармонії проголошувалась музика. Робився наголос на чуттєвій природі цього мистецтва, на зв'язок зі слуховою здатністю людини. Музика, за Піфагором, носій душевної рівноваги та стимулятизатор душевного спокою.

Почуття були об'єктом теоретичного інтересу Емпедокла (V ст. до н.е.). Відчуття розглядається як нижчий рівень почуття. А єдність відчуття-почуття формує більш широкі сили - любов і ворожнечу. Поперемінність переваги тієї чи іншої з них обумовлює циклічний хід світового процесу. Емпедокл продовжив попередні традиції вивчення природи і значення почуттів. Закріпив поняття катарсису ( поняття давньогрецької естетики для означення

сутності естетичного переживання, очищення душі засобами мистецтва через насолоду), наголошуючи на морально-етичній природі очищення.

В історії естетичної науки перша половина XVIII ст. посідає особливе місце: в 1750 р. з'являється на світ перший том теоретичного трактату «Естетика», автором котрого був німецький філософ Олександр Готліб Баумгарден. Спираючись на грецькі поняття ейсетикос, естаномай, естаноме, естесі, Баумгарден впроваджує новий термін - естетика, чим зумовлює появу самостійної сфери знань.

Важливим етапом у розроблені предмета естетики був період німецької класичної філософії. Безпосередній інтерес до широкого кола естетичних проблем виявив Іммануїл Кант. Філософ був переконаний, що тільки людина може бути ідеалом досконалості. Естетичні погляди Канта органічно пов'язані з принципами «критичної філософії». Особливу увагу філософ приділяє аналізу специфіки вияву естетичного судження в мистецтві, виокремив проблему художнього смаку, яку розглянув у зіставленні з духом. І. Кант значно розширив понятійно-категоріальний апарат естетики, обґрунтовуючи поняття смак, уява, гра, доцільність, досконалість, тощо.


3106261164815371.html
3106293011816088.html
    PR.RU™