Поняття і види територій в МП



У широкому значенні слова, під територією в міжнародному праві розуміються різноманітні простори земної кулі з її сухопутною і водною поверхнею, надрами і повітряними просторами, а також космічний простір і небесні тіла, що знаходяться в ньому.

Таким чином, термін «територія» використовується в міжнародному праві для позначення земного, а також позаземного простору, відмежованого від інших просторів певними межами, і такого, що має визначений юридичний статус (наприклад, статус державної території) і відповідний йому правовий режим.

Поняття «правовий статус» і «правовий режим» використовуються в якості критерію для юридичної класифікації територій. Хоча багато юристів-міжнарод-ників ототожнюють ці поняття, вважається, що вони усе ж мають різне тлумачення. Під правовим статусом території слід розуміти її базисну правову характеристику, визначення її основної приналежності відповідно до міжнародно-правової класифікації територій (наприклад, державна територія, міжнародна територія й ін.). Правовий режим виступає у виді визнаних у міжнародному праві й у законодавстві держав специфічних рис і характеристик певної території, що в сукупності визначають і обумовлюють певний, відмінний від інших, порядок її використання. Підтвердженням наших висновків є те, що території, які мають однакову юридичну природу й утворюють єдину просторову категорію, можуть відрізнятися специфічними особливостями свого правового режиму. Наприклад, у категорії державної території можуть існувати такі правові режими, як внутрішні морські води і територіальні води (територіальне море), а в категорії міжнародних просторів — відкрите море, морське дно за межами національної юрисдикції і т.д. І навпаки, правовий режим територій, що мають різну юридичну природу, може мати багато спільного, наприклад, правовий режим міжнародних каналів і відкритого моря.

Слід зазначити, що розуміння міжнародним правом території переважно в просторовому аспекті не має нічого спільного з поняттям території в її природному значенні, як середовища існування земної фауни і флори, місцезнаходження природних багатств і ресурсів, середовище проживання людини і матеріальної основи її існування, хоча останнє і враховується в нормах міжнародного і національного права, що стосуються природокористування.

Більшість авторів сходяться в тому, що територія в міжнародному праві відіграє важливу роль із позицій її приналежності або неприналежності визначеному територіальному суверену (державі) або можливості її використання всіма державами — членами світового співтовариства. Звідси виділяють два види територій: а) державну; б) міжнародну. Деякі автори виділяють ще території зі змішаним і з особливим режимом.



Державна територія — це територія, що правомірно знаходиться під суверенітетом конкретної держави, над якою нею здійснюється територіальне верховенство.

Міжнародна територія — це територія, на яку не поширюється суверенітет якоїсь держави. Таких територій небагато: відкрите море; міжнародний район морського дна — морське дно і його надра за межами континентального шельфу прибережних держав (за межами національної юрисдикції); повітряний простір за межами державних територій; Антарктика; космічний простір, Місяць та інші небесні тіла. На цій території, що знаходиться в загальному користуванні держав, діють загальновизнані принципи і норми міжнародного права.

Територія зі змішаним режимом — це територія, на якій діють одночасно як норми міжнародного права, так і норми національного законодавства прибережних держав.

Території зі змішаним режимом умовно можна розділити на дві групи:

1) ті, що прилягають, і виняткові економічні зони і континентальний шельф прибережних держав, що не входять до складу державної території прибережних держав;

2) міжнародні ріки, міжнародні протоки, що перекриваються територіальними водами прибережних держав, і міжнародні канали, що входять до складу територій прибережних держав.

Своєрідним різновидом територій є території з особливим міжнародним режимом — це демілітаризовані і нейтралізовані зони і зони миру (у разі їхнього встановлення). Виділення таких територій носить суто функціональний характер із метою визначення ступеня їхньої мілітаризації. До складу цих територій можуть входити державні території або державні, міжнародні території і території зі змішаним режимом одночасно: наприклад, архіпелаг Шпіцберген, Аландські острови, Панамський і Суецький канали, Місяць та інші небесні тіла та ін..

Отдел III
О военной власти на территории
неприятельского государства

Статья XLII

Территория признается занятою, если она действительно
находится во власти неприятельской армии.

Занятие распространяется лишь на те области, где эта власть
установлена и в состоянии проявлять свою деятельность.

Статья XLIII

С фактическим переходом власти из рук законного Правительства
к занявшему территорию неприятелю, последний обязан принять все
зависящие от него меры к тому, чтобы, насколько возможно,
восстановить и обеспечить общественный порядок и общественную
жизнь, уважая существующие в стране законы, буде к тому не
встретится неодолимого препятствия.

Статья XLIV

Воюющему воспрещается принуждать население занятой области
давать сведения об армии другого воюющего или о его средствах
обороны.

Статья XLV

Воспрещается принуждать население занятой области к присяге
на верность неприятельской Державе.

Статья XLVI

Честь и права семейные, жизнь отдельных лиц и частная
собственность, равно как и религиозные убеждения и отправление
обрядов веры, должны быть уважаемы.

Частная собственность не подлежит конфискации.

Статья XLVII

Грабеж безусловно воспрещается.

Статья XLVIII

Если неприятель взимает в занятой им области установленные в
пользу Государства налоги, пошлины и денежные сборы, то он обязан
делать это, по возможности, сообразуясь с существующими правилами
обложения и раскладки их, при чем на него ложится проистекающая из
сего обязанность нести расходы по управлению занятой областью, в
размерах, в каких обязывалось к сему законное Правительство.

Статья XLIX

Взимание неприятелем в занятой им области других денежных
сборов, сверх упомянутых в предыдущей статье, допускается только
на нужды армии или управления этой областью.

Статья L

Никакое общее взыскание, денежное или иное, не может быть
налагаемо на все население за те деяния единичных лиц, в коих не
может быть усмотрено солидарной ответственности населения.

Статья LI

Никакая контрибуция не должна быть взимаема иначе, как на
основании письменного распоряжения и под ответственностью
начальствующего генерала.

Сбор должен, по возможности, производиться согласно правилам
обложения и раскладки существующих налогов.

По каждой контрибуции плательщикам должна выдаваться
расписка.

Статья LII

Реквизиции натурой и повинности могут быть требуемы от общин
и жителей лишь для нужд занявшей область армии. Они должны
соответствовать средствам страны и быть такого рода, чтобы они не
налагали на население обязанности принимать участие в военных
действиях против своего отечества.

Эти реквизиции и повинности могут быть требуемы лишь с
разрешения военноначальника занятой местности.

Натуральные повинности должны быть, по возможности,
оплачиваемы наличными деньгами; в противном случае они
удостоверяются расписками, и уплата должных сумм будет произведена
возможно скорее.

Статья LIII

Армия, занимающая область, может завладеть только деньгами,
фондами и долговыми требованиями, составляющими собственность
Государства, складами оружия, перевозочными средствами, магазинами
и запасами провианта и вообще всей движимой собственностью
Государства, могущей служить для военных действий.

Все средства, приспособленные для передачи сведений на суше,
на море и по воздуху, для перевозки лиц и вещей, за исключением
случаев, подлежащих действию морского права, склады оружия и
вообще всякого род боевые припасы, даже если они принадлежат
частным лицам, также могут быть захвачены, но подлежат возврату, с
возмещением убытков, по заключении мира.

Статья LIV

Подводные кабели, соединяющие занятую территорию с
территорией нейтральной, захватываются или уничтожаются лишь в
случаях крайней необходимости. Они должны быть, равным образом,
возвращены, а возмещение убытков производится по заключении мира.

Статья LV

Государство, занявшее область, должно признавать за собою
лишь права управления и пользовладения по отношению к находящимся
в ней и принадлежащим неприятельскому Государству общественным
зданиям, недвижимостям, лесам и сельскохозяйственным угодьям. Оно
обязано сохранять основную ценность этих видов собственности и
управлять ими согласно правилам пользования.

Статья LVI

Собственность общин, учреждений церковных, благотворительных
и образовательных, художественных и научных, хотя бы принадлежащих
Государству, приравнивается к частной собственности.

Всякий преднамеренный захват, истребление или повреждение
подобных учреждений, исторических памятников, произведений
художественных и научных воспрещаются и должны подлежать
преследованию.


3106622217881658.html
3106717122514203.html
    PR.RU™